КІНТО - управління активами
Українська English Русский Мапа сайту   

КІНТО в ЗМІ: виступи, коментарі

    
контактні телефони
044 246-7350
044 246-7434
Інвестиційні фонди
Інвестиційні фонди
Пенсійні фонди
Пенсійні фонди
Інвестиційно-банківські послуги
Інвестиційно-банківські послуги
авторизація клієнта:
E-mail:
Пароль:


 


 

КІНТО у фокусі

 Історія та нагороди
 Наші цінності
 Наша команда
 Вакансії
 Акціонери та посадові особи
 Ліцензії
 
КІНТО
КІНТО ЛТД
 Загальні збори акціонерів
 
28 квітня 2016 р.
26 квітня 2017 р.
04 червня 2015 р.
24 квітня 2014 р.
25 квітня 2013 р.
20 грудня 2012 р.
 Oфіційна та фінансова звітність
 
Загальна інформація
Особлива інформація
Річна інформація 2016
 
Аудиторський висновок
Фінансова звітність
Річна інформація 2015
Річна інформація 2012
Річна інформація 2013
Річна інформація 2014
Річна інформація 2011
Річна інформація 2010
Річна інформація 2009
Річна інформація 2008
Річна інформація 2007
Річна інформація 2006
Річна інформація 2005
Річна інформація 2004
Річна інформація 2003
 Рейтингові звіти
 Прес-центр
 
Новини компанії та прес-релізи
КІНТО в ЗМІ: виступи, коментарі
Аналітика
Конференції
Корпоративний блог
 Корпоративний БЛОГ
 Конференції
 Відеоінтерв'ю
 Конференція
 КІНТО у фокусі
 Прес-центр

Віталій Мельничук: Сьогодні нас Росія не може завоювати, поїзд пішов

За минулі 25 років кожен з українців тисячі разів запитував себе: чому ми досі перебуваємо в замкненому колі бідності та невизначеності? Як вирватися з цього кола?

На ці й не лише запитання у чималій статті "Творча руйнація: від бідності до багатства", намагається відповісти кандидат економічних наук, економіст Віталій Мельничук.

В інтерв’ю сайту "24" він розповів про ключову соціально-економічну проблему: бідність людей, бізнесу та держави в цілому, що стало передісторію такого стану, що означає суспільний лад з відкритим доступом та чому він критично важливий для побудови та розвитку держави, на якому етапі зараз Україна та чи пройшла вже наша держава точку неповернення.

Бідність, багатство, національна держава

У своїй статті ви пишете, що за чверть століття після проголошення Акту про державну незалежність Україна не змогла утвердитися як незалежна, економічно сильна держава з верховенством права та якісним державним управлінням?

У цей рік в країні підводяться певні підсумки, йде вироблення стратегії розвитку країни. З однієї сторони, це пов’язано з формальною датою. Бо 25 років – це вже дата, яка заслуговує, щоб оцінити цей шлях. З іншого боку, за цей період суспільство пройшло якийсь цикл і йде самооцінка. Спроба знайти шляхи розвитку у світі, який змінюється.

Якою є ключова соціально-економічна проблема України?

Можна говорити багато: у нас бюджет, податки, інвестиційний клімат поганий і так далі. І все це буде правильно. Але треба дивитися в корінь. Яка основна проблема сьогоднішньої України? Це бідність.

Бідність, перш за все, людей. Останні результати соціологічного опитування свідчать про те, що 76% сімей вважають себе бідними. Але це ще було б нічого. Є ще більш критичний показник: 52% сімей, в яких хоча б одна людина працює, формально належать до бідних, в них доходи на одного члена сім’ї менші прожиткового мінімуму. А прожитковий мінімум складає 1450 гривень.

Тобто виходить, що в нашій країні навіть мати роботу – це не значить мати достатній дохід…

Статистика бюджетів свідчить про те, що абсолютна більшість доходів громадян йде на витрати комунальних послуг та їжі. Навіть на одяг йде менше, особливо в останні роки.

А взяти такі витрати як культура, освіта, охорона здоров’я. Вони мізерні.

Власне держава й економіка існує не для того, щоб ми "раділи цьому факту" й розмовляли як все добре, цифри кидали. А економіка функціонує для того, щоб забезпечити достойний рівень життя громадян. І держава, яка на службі громадян – теж для цього існує.

І тому ми говоримо про дуже серйозне питання: це бідність самих громадян. Які є засновниками цієї держави. Саме вони голосували на референдумі 1 грудня 1991 року про те, що вони підтверджують Акт незалежності, який прийняла Верховна Рада. Громадяни є засновниками держави. І засновники цієї держави живуть бідно.

А держава наша теж бідна?

Це наша друга проблема. Якщо порівнювати з іншими країнами, в нас доходи ВВП на душу населення в 2015 році, за даними Міжнародного валютного фонду, склали 2019 доларів. А в 2015 році були менші, ніж у 2012-2013 роках. Бо суттєво впав курс гривні. По паритету купівельної спроможності ВВП на душу населення – 7 990 доларів, це трохи більше, але в десятки разів менше, ніж в найрозвиненіших країнах світу. І в кілька разів менше, ніж в країнах найближчих наших сусідів Центральної та Східної Європи.

У зв’язку з тим, що у нас бідні громадяни – бідний і бізнес: у наших підприємців багато збитків, мало прибутків. Треба розуміти, що бізнес – це підприємництво, а олігархи – це не бізнес. Пінчук, Ахметов – це не бізнесмени, вони просто мають активи й управляють цими активами. Бізнесмен, це той, хто силою своєї волі, думки, своїми руками і головою створює нові продукти, виходить на нові ринки, здійснює бізнес. Український бізнес – бідний. Це означає, що в наших підприємців немає достатньо обігових коштів, вони мало платять податків в бюджет.

Тому можливості держави є невеликими. Держава як інституція не може достатньо забезпечити ті потреби, які є в суспільстві. Інше питання, що ті ресурси, які виділяються на освіту, охорону здоров’я, в інші галузі – вони часто теж бездарно використовуються, крадуться. Але це інше питання.

Бідна держава не може забезпечити навіть нормальний контроль. Бо всі хочуть так би мовити вкрасти, один одного обманюють і бідними людьми значно легше маніпулювати.

Ви згадали доходи громадян та ВВП. Що українці навіть працюючи не можуть мати достойного рівня життя.

Це все одно, що уявити собі, що ВВП – це вода в ставку. Коли цієї води багато, то й кисню багато і вся риба себе нормально почуває. А як тільки води мало – риба починає битися, пожирати один одного. Така й ситуація в країні – коли падають доходи.

Бідність людей, бізнесу, держави, громад – головна соціально-економічна проблема України. В деяких аспектах ситуація не покращилася, а погіршилася. В результаті того, що йде трансформація, виявилося, що стара система вже не працює, а нової не створено. Скажімо, в сфері пенсійного забезпечення, заробітної плати та в інших соціально-економічних сферах. Але тоді виникає питання, чому?

То чому?

Дехто говорить: я вже не раз це чув. Одні експерти кажуть, що це така риса української нації, що вона не здатна працювати, а тільки от може красти. Це повна дурня. Навіть українці, які живуть в Канаді, США, є найпрацьовитішими і найкреативнішими. Вони з найкращих громад, якими уряди цих країн дорожать.

Років 5-6 тому прем’єр-міністр Італії приїжджав в Україну і сказав фразу: "Українські жінки врятували Італію". І це дійсно так. Своє працьовитістю, своїми зусиллями. Бо коли в Італії з’явилося дуже багато старих людей, а сама система соціального забезпечення не могла це все "переварити" – українські жінки приїжджали в Італію допомагати.

Але тоді ж постає питання знову: в чому ж наша проблема? А вона дуже глибинна. І у своїй статті "Творча руйнація" я даю розуміння як це все складалося і що ми сьогодні маємо.

Спроба трансформації

Про що йдеться?

Британський економіст-історик Ангус Меддісон, який досліджував світовий економічний розвиток по регіонах і країнах від початку нашої ери й до нашого часу зробив висновок, що практично до початку 19 століття люди жили дуже бідно. Причому скрізь. Тривалість життя була не більше 30 років.

А краще жили тільки ті, хто мав доступ до можливостей перерозподілу якогось багатства. Ці люди жили довше. На цьому, так би мовити, створювався певний лад суспільний – ті, хто мав більший доступ, були нагорі цієї піраміди. Вони також виступали своєрідними арбітрами тих, хто були знизу і вели між собою якісь війни.

І лише в 16-17 столітті окреслилися зміни цієї тенденції в Європі, а потім в США. Коли розпочався перехід від аграрно-феодального до індустріального суспільства. Головне – створення в цей час національних держав. І от там, де ці держави сформувалися в кінці XVIII – на початку XIX століття, почалося зростання рівня життя. З’явився тренд переходу від бідності до багатства, а саме суспільний лад з відкритим доступом.

Де була в цей час Україна?

Україна не була винятком в цьому тренді. Зокрема, та національно-визвольна боротьба, яка була в нас в XVIІ столітті. І постання держави Богдана Хмельницького йшло в світовому тренді. Результатом цього стало, що в нас був проголошений суспільний устрій, один з найпрогресивніших в Європі. Але він різко контрастував з тими порядками, які були в сусідній Московській державі. Тобто ми йшли в цьому загальноєвропейському тренді і в принципі могли вирватися і з цього пекла. Але сталося інакше.

Як?

Наприкінці XVIІІ століття ми втратили власну національну державу і тим самим були позбавлені можливості разом з іншими країнами продовжити свій рух в цьому найважливішому світовому тренді, який тоді зароджувався: від бідності до багатства в національній державі з суспільним ладом відкритого доступу.

А ХІХ століття в Україні було позначене насильницьким перетворенням на Малоросію. Була нав’язна повністю російська модель в усіх сферах суспільного життя. Перехід до відсталої російської суспільно-політичної моделі відносин у всіх сферах життя включно із запровадженням кріпацтва, жорсткою централізацією економічної та політичної влади, ліквідацією самоврядності. Колоніальна політика Росії на українських етнічних землях мала на меті позбавити українців почуття національної ідентичності та самобутності, унеможливити створення Української держави.

Тобто СРСР було продовженням Російської імперії...

Після 1917 року імперську політику Росії продовжило комуністичне керівництво. А в плановій економіці без приватної власності підприємницька ініціатива остаточно зникла, ставши предметом переслідування та репресій. Підприємливість і вільний ринок були оголошені поза законом.

Людина — лише гвинтик системи з мінімальним особистим майном, право на володіння засобами виробництва та землею має тільки держава, але розпоряджається ним купка осіб із політбюро. У відносинах зі світом головною метою СРСР, як і колись Московського царства та Російської імперії, і далі залишалася територіальна експансія аж до світової гегемонії.

Тому, пишете ви, нам треба було здійснити величезні історичні трансформації. Які?

Перед українцями під час проголошення Акту про незалежність стояли завдання: перетворитися з частини радянської "единой общности – совєтского народа" на українську націю. Друге завдання: зробити колишню російську колонію державою. З уламку народногосподарського комплексу СРСР створити національну українську економіку й зробити, щоб вона була на ринкових засадах. Від тоталітарного радянського режиму перейти до демократичного устрою. Завдання – супер. Причому все це треба було зробити одночасно.

Початки модерної української нації

Ми зробили це?

Ні. Ми лише заклали деякі основи. Дещо зробили. Але з економічної точки зору зроблено мало. З точки зору трансформації радянського народу в націю, то якраз Революція Гідності показала, що так, в Україні закладені основи модерної української нації. І цей процес вже не зламати.

І сьогодні уже уряд, президент, хто б там не був, вони не можуть вести себе в умовах закритого доступу "хочу й роблю". От прийнято рішення стосовно виведення з "Нафтогазу" "Укртрансгазу", потім суспільна думка – і змушені вернути назад. Чому? Тому що є громадянське суспільство, яке не дає цього зробити. В цьому відношенню з’явилася дуже здорова українська нація.

Тому сьогодні нас Росія не може завоювати. Все, поїзд пішов. Ми, як нація сильні, що нас Росія не здатна з’їсти.

Чи стала Україна справжньою державою?

Наполовину. Ми ще йдемо до цього. Але те, що ми нею станемо це однозначно.

Ви сказали, що проблема України в її бідності. То чому одні країни бідні, а інші багаті?

Перше, те, що всі були бідні до того моменту поки вони не стали національними державами. Вони стали національними державами й в них почав формуватися суспільний лад з відкритим доступом.

У чому суть відкритого і закритого доступу?

У суспільстві з закритим доступом правила гри формують лише певні групи людей і доступ до цих груп є закритим для інших. Доступ до інституцій, тобто організацій, партій, бізнесової діяльності, обмежений для широкого загалу людей. Тобто в суспільстві закритого доступу – друзям все, усім іншим – закон.

А в країнах з відкритим доступом кожна людина може користуватися правилами гри, які не є заангажовані, бо всі, так би мовити, мають однаковий доступ.

Україна може бути сучасною державою, подолати бідність і бути серед розвинених країн лише тоді, коли вона перейде до суспільного ладу з відкритим доступом.

Уявімо, що наш суспільний лад набуде відкритого доступу, як трансформується Україна?

Саме в цьому напрямку ми йдемо. Коли це відбудеться, Україна може претендувати на те, щоб потрапити в 30-ку найрозвиненіших країн. Зараз ми маємо наближатися до країн Прибалтики, котрі теж вийшли з радянського концлагера. Ці країни вирвалися. Сьогодні у них ВВП біля 15 тисяч доларів на душу населення. А в нас – 2,9, без паритету купівельної спроможності.

Спочатку треба ставати такими, як вони. А потім ставити завдання в топ-20. Бо все для цього є.

У "Творчій руйнації" ви спробували сказати, де ми є і що ми є…

Так, абсолютно спокійно можу сказати: те, що ми маємо, це не кара Божа, як дехто каже. Це просто результат нашого складного історичного розвитку. Але сьогодні ми в нормальних стартових умовах і можемо йти далі.

Складовою, який здійснює цю "творчу руйнацію" є й український бізнес?

Так, бо підприємці по своїй суті є новаторами. Тому що вони змушені створювати щось нове для споживача, створювати нові матеріальні блага, шукати нові способи виробництва, завойовувати нові ринки, і вони постійно будуть щось робити. Тим самим підприємець змінює цю дику структуру закритого доступу, бо нормально він може працювати тільки тоді, коли є відкритий доступ.

Ви пишете про точку неповернення. Ми її пройшли?

Поки що не пройшли. Наразі в Україні йде глобальна суспільна трансформація в усіх сферах. І ключовим є перехід до суспільства з відкритим доступом. Що стосується держави – ми ще не дійшли до точки неповернення. Стосовно громадянського суспільства – дійшли.

Загалом можна сказати так, точку неповернення ми не пройшли. Але в нас є дуже потужна складова з формування модерної української нації з громадянським суспільством, яке дає надію, що точка неповернення буде скоро пройдена.

Автор: Анна Косинська
Джерело: 24 канал


Коментарі
Iм’я: 
E-mail: 
Текст: 
Код: 





 
Документ:   Надрукувати    Надіслати другу  Вгору   

© Кінто. Інвестиції і цінні папери в Україні
Повідомлення і застереження
Україна, Київ - 04070,
вул. Сагайдачного, 25-Б, 3 поверх
Тел.: (044) 462-5377, 462-5140

© Розроблено NewAgeLab, 2003.
КІНТО у фокусі  
Інвестиції від А до Я  
Послуги  
Інвестиційні фонди  
ETF - фонди на біржі  
Пенсійні фонди  
Ринок ЦП  
Контакти  
Новости RSS  
RSS канали сайту  
Наша команда  
Iнвестицiйнi семiнари online  
Фондовий ринок  
Тест на знання характеристик фонду «КІНТО-Казначейський»  


        bigmir)net
TOP 100     Rambler's Top100        

ІСІ КУА Вкласти гроші Купити акції Личные финансы Накопичування грошей Пайові фонди Фондовий ринок НПФ Вигідні вкладення Інвестування в акції Недержавний пенсійний фонд Ринок цінних паперів Керуюча компанія Фонд акцій