Стратегії

Стратегії

Клієнтів, що розглядають можливість створення за допомогою КІНТО нового інвестиційного фонду, ми запрошуємо опрацювати разом з нами їхню власну інвестиційну стратегію і стиль.

Ми навмисно уникаємо тут опису всієї безлічі можливих класифікацій стратегій і стилів. По-перше, тому, що їх дійсно може бути багато залежно від головного обраного критерію. А, по-друге, тому, що у реаліях сучасного стану ринку України багато хто з них має поки-що лише теоретичне значення, оскільки поки ще немає або статистики, або самих інструментів, із застосуванням яких будується та чи інша стратегія.

Наша загальна попередня робота вимагатиме з’ясування інвестиційного профілю клієнта, зокрема, його фінансових можливостей, схильність до ризику й, водночас, його здатність прийняти (читай, абсорбувати) збитки, інвестиційний горизонт і рівень прийнятного для нього прибутку.

“Консерватори” і “агресори”

Визначальною змінною тут є остання – очікуваний рівень прибутку. Цей рівень тим вищий, чим він вищий для певного класу активів, у які вкладаються кошти. Найбільший потенціал у цьому сенсі мають акції. Тому інвестор, який розраховує на максимальний підсумковий прибуток, мав би інвестувати свої кошти винятково в акції.

Однак певний рівень неприйняття ризику може накладати свої обмеження. Чим нижчий поріг толерантності по відношенню до ризику, тим інвестор може бути більш схильним до інвестування у більш «спокійні» інструменти з фіксованою прибутковістю (наприклад, облігації).

Свій внесок у процес створення портфелю вносить і чинник інвестиційного горизонту: якщо акції потенційно більш прибуткові протягом великого проміжку часу, то впродовж коротшого часового відтинку вони можуть виявитися занадто волатильними, тобто їхня вартість може стрімко змінюватися – як зростати, так і зменшуватися. Тому вкладати кошти в акції на відносно невеликий термін (наприклад, 3-6 місяців) навряд чи доцільно.

Саме по лініях протиставлень “збереженість капіталу – агресивний приріст капіталу”, “консервативна поведінка – агресивна поведінка” і можна розташувати більшість інвестиційних стратегій. Від вибору такої стратегії залежить і вибір для портфеля активів конкретних класів, і їх відносна “вага” у цьому портфелі.

“Пасивні” й “активні” інвестори

Крім того, ще один значущий вимір – це пасивний чи активний стиль управління портфелем. Пасивний стиль може передбачати формування портфеля на підставі довільного основного критерію (чи комбінації критеріїв) і ігнорування інших. Звичайно перегляд портфеля у таких випадках трапляється порівняно нечасто. Крайній ступінь такого стилю реалізується в індексних портфелях, що копіюють склад і структуру визнаних ринкових індексів.

„Активність” може передбачати більш-менш частий перегляд портфеля з переведенням коштів з активів одного класу в активи іншого класу залежно від таких сигналів, як інфляція, процентні ставки, загальноринкові тенденції. Наприклад, у періоди стійкого зростання ринку акцій велика частина коштів спрямовується саме у цей сегмент, а в періоди його стійкого падіння чи стагнації, збільшується частка облігацій чи грошових коштів.

Інший приклад активності полягає у пошуку окремих „кращих” паперів у межах одного класу, на противагу “індексному” портфелю. Не будучи протягом певного часу “популярними”, вони, на думку керуючого, мають більшу реальну вартість, аніж приписувана їм на ринку, і тому є “кращими”.

Нарешті, можна говорити і про “ринкову активність”, аж до короткострокових ринкових спекуляцій, які ґрунтуються на технічному аналізі, а не на фундаментальних характеристиках власне фінансових активів. Ще один приклад спекулятивної ринкової поведінки, що полягає у грі на корпоративних подіях чи чутках: про можливі злиття, зміну керівництва компаній, можливій сплаті дуже високих дивідендів і т.ін.

Усі ці дії можуть застосовуватися інвестором (керуючим) для того, щоб “переграти ринок”, тобто перевищити средньоринковий показник прибутковості.

Отже, заздалегідь не даючи стратегіям і стилям якоїсь назви, можна лише узагальнено говорити, наприклад, про стратегію “поточний прибуток – приріст капіталу” (можливо, тут по 50% припадало б і на облігації, і на акції). Інакше цю стратегію можна було б назвати “збалансованою”. Або ж можна розглянути стратегію “приріст – приріст – прибуток”, коли акцент робився б на інвестування, насамперед, в акції, але з незначною часткою паперів фіксованої прибутковості. Така стратегія могла б задовольнити тих, хто, наприклад, хотів би отримати великий підсумковий приріст свого капіталу, але хотів би також і трохи обмежити ризик можливих збитків. Приблизно такий інвестор погодився б і на певне зменшення можливих прибутків. “Довгостроковим зростанням” можна було б назвати стратегію інвестування винятково в акції. Але й у межах здійснення зазначеної стратегії можна виокремлювати, наприклад, портфелі, що складаються з акцій власне «зростання», і портфелі, що орієнтуються на акції «вартості».

Прикладом реалізації цієї стратегії може слугувати інвестиційний фонд “Синергія”.